danylo_kubai: лисе данило дивиться поверх окулярів (в окулярах)

चत्वार्यार्यसत्यानि (Чотири благородних істини)

бентега спати не дає темницею вчиня палац
зумовлена тим що гуляти не завжди безпечно
позбувна впорядкованість і неминуча втеча
і уникненний соціальний статус

не уникненна тільки порожнеча
бентега від минання втіх і праць
позбувна суть розумувань й дивацтв
зумовлена ще й тим що шлях чернечий

зумовлений бажанням знебажати
вникненним поки баласуєш йдеш
позбувним бо коли сягаєш меж
бентега помагає татхагаті

бентега що її зумовлено тим що живеш
позбувна саме через те і уникненна теж

щодо форми

Тут реалізовано гібрид квартоплини і сонета: повторювані слова квартоплини «переїхали» на початки рядків, з сонетних форм використано гібрид — англійська строфіка, але чотири рими.

щодо змісту

Чотири благородних істини мають стандартні назви в одне слово в палі, санскриті та ще кількох мовах. Українською я (не без постмодерністського нумогею) відтворюю так, щоб вони самі собою передавали Дграму (в її максимально бадьорому розумінні) настільки, наскільки це можливо в чотири слова:

  1. Бентега
  2. Зумовлена
  3. Позбувна
  4. Уникненна
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)

.....

Сестина і Пентина задають цілий простір формотворення.

Так, якщо масштабувати сестину вниз, це мінімально застосовно до строфи на два рядки з торнадою/посланням на один рядок. За аналогією до сестини, цю форму можна назвати «дуплиною». Наприклад:

дуплина про склоріз

життя таке що як згадав
то значить точно щось забув

і знаєш точно що забув
але що саме — не згадав

але згадав що щось забув

Так само, чому не бути триплині?

триплина вже не повні

надкушена монетка
щойноминула повня
у кризі небес ополонка

і плани твої ополонка
ціна їм тепер монетка
так все закрутила повня

невиліковна повня
заметена ополонка
інфляційна монетка

монетка минулої повні
далека вгорі ополонка

Для деяких кількостей рядків стається непересування якогось зі слів алгоритмом переставлянь. Але це можна вважати не баґою, а фічею, наприклад:

квартоплина зі стихіями

коли довкола стільки днів вода
що нею вщент просотано повітря
аж раптом ген на обрії вогонь
і темна смужка вістить то земля

чи материк чи острівець але земля
де ґрунт твердий де є питна вода
і у серцях спалахує вогонь
і груди шумно втягують повітря

і вже здається що несе повітря
рослинний пах що свідчить що земля
і справді там де ввидівся вогонь
гребці веслують аж скипа вода

а піна — вода змішана з повітрям
родить вогонь якого жде земля

◀︎ згодом ▶︎ До речі. В квартоплині виходить 14 рядків, що як мінімум символізує, а можливо й провокує гібридну форму ◀︎ /згодом ▶︎

Ну і я не стримався і спробував масштабувати форму і вгору, наприклад:

так, воно на 13 )

Jul. 21st, 2015 01:47 am
danylo_kubai: наличка напою «Оранж» з описаним вище «ейджент» (Ейджент Оранж)

хай морем тиш ударить в вуха ніч
жаби собаки цвіркуни цикади
де шурхіт крил де дизельні рулади
і це для тебе тиша бо мовчиш

як світ довкола не зі слів та речень
сюжетів одкровень та порівнянь
обов’язків справ честі та змагань

він затишно і звично небезпечний
до ніжності безжальний грубо гречний
байдужий до зізнань твоїх і знань

і як ти чуєш звуків вал і радий
що розрізнив його у візерунках тиш
облиш всі образи а тільки шум залиш
і дай йому зливатися в баладу

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
Як спогад в сон тікає уві сні,
так кожна мить за мить стікає в згадку
минулих митей, щойно що втекли —
і тих, що забуття хова вві млі,
і тих, що причаїлися на дні
як оповіді, мрії чи нотатки —
придатні до підйому кораблі.

Згадай, зміни, вітрила їм насни,
зламай теперішнє мірилом спадку
і на новий, небачений ще штиб,
адже достатньо зазирнути вглиб,
щоб витягти не заторішні сни,
а на «тепер» поламані печатки,
і більш не спочивати серед риб.

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)

покинутих машин псевдоархітектура
червону лінію лама нахабно
аж за бордюром

немов забарикадувати прагне
новобудов бетониво похмуре
лунке й похабне

їм ще багато кальп рости в асфальти
у кабелі пускаючи коріння
поки набута нехіть до блукання
їх поєдна з гранітом та базальтом

ржа до іржи каміння до каміння
до смальти смальта мжичка до туману
провалля до проваль і між проваль тих тануть
покинуті машини

UPDATE: Аудіо версія

danylo_kubai: силует імовірно автора на тлі схоже що якоїсь склистої лабуди. рука силуета накладається на лабуду так, що одна з перетинок лабуди може здаватися деригентською чи чарівною паличкою в руці силуета. (перепереглянуте)

Низходження

дощу назустріч сходячи з небес
з морських глибин визбируючи річку
життя свого знаходитися десь

надибуючи себе як пивничку
знаходить бодунами гнаний бевзь
і задуває келих наче свічку

яку дотримати бракує сил
бо протестує тіло задубіле
що як автівку підрізають крила
і вже катма що швидкості що крил

самі світлини тлом де править килим
символізуючи надійний тил
заздалегідь проплачених могил
кого впіймали хай і не ловили

danylo_kubai: силует імовірно автора на тлі схоже що якоїсь склистої лабуди. рука силуета накладається на лабуду так, що одна з перетинок лабуди може здаватися деригентською чи чарівною паличкою в руці силуета. (перепереглянуте)

Сестина сходам до пам'ятника Маґдебурзькому праву

Спека світлом огортає,
на вустах тремтить вогненно
послизаннями на сходах
перекинувшись на вітер,
розкидає тіні бляклі,
затинає в русі місто.

Непролазнішає місто,
вихлоп листя огортає,
водіїв обличчя бляклі,
очі зиркають вогненно —
прагнеться змагати вітер
чи пивасити на сходах,

до Дніпра тінявих сходах,
що пустило в серце місто,
ніжне жало, свіжий вітер,
що крайсхилля огортає,
на «ярмі» блищить вогненно
над фігури стомно-бляклі.

Монументи завжди бляклі,
як розсипані по сходах
скельця зблискують вогненно,
нам засмічуючи місто.
Посмітюшність огортає,
нездоровий, тхнилий вітер.

Хай би все поздув той вітер,
всі ці етикетки бляклі,
все, в що людність огортає
взяте під бухнуть на сходах,
продуковане цим містом,
що жере себе вогненно.

Хочеться ректи вогненно,
а не просто гнати вітер
марно струшуючи місто…
Радощі сумнівно-бляклі,
шепіт парочок на сходах
передсоння огортає.

Сутінки вогненно-бляклі
вітер зкочує по сходах,
тиша місто огортає.

danylo_kubai: силует імовірно автора на тлі схоже що якоїсь склистої лабуди. рука силуета накладається на лабуду так, що одна з перетинок лабуди може здаватися деригентською чи чарівною паличкою в руці силуета. (перепереглянуте)

Ніщо це сонце у її очах,
спеклись коралі крови на губах.
У світі, де були Шекспір і Бах,
лишилися ненависть, біль та страх.

У кам'яниць підпалених свічках
дитячих мрій килимобомбний прах,
і спроба вижити, і біг, і крах,
і найрідніше тіло на руках.

А хмари — хмари бомберів — зеніт-
них батарей волання в світ
ударні хвилі обривають квіт
з садів — це на чоло її привіт.

Її волосся мов колючий дріт,
а довкруги саме життя горить.

Над Німеччиною, B-17 «Летючі фортеці» з 398 Бомбардувальної групи під час нальоту на Ноймюнстер, 13 квітня 1945.
danylo_kubai: (Дракон Скажена Корова)

You're walking.
And you don't always realize it, but you're always falling.
With each step you fall forward slightly.
And then catch yourself from falling.
Over and over, you're falling.
And then catching yourself from falling.
And this is how you can be walking and falling at the same time.

Laurie Anderson

падіння()

пересування()

павза між ними
дужками
траєкторіями
(майже) сенсами
(майже) хвилина (мовчання)
(коли) падіння (невдале)
заколює (тобто — кільцює в коло)
(сенс) існування
до (протоколу)
під час
і після
слів
(та) висновків (мало)

ви
падіння
процедура кроку
вислизання
(з падіння)
(з тут і зараз)

(не) думати (тільки) про це
(забагато мороки)

ти процес
(відколи ми на «ти»)
і коли нам минати
?

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Haku_puffs)

чергуючи катарсиси складами
за метрикою місячного струму
знаходячи обтічні виправдання
цих розмірів () цезур у розмірах
неначе потребують виправдання
мільярдоокі небеса й закони
до того як ввіпхнуть їх на скрижалі
і після того () і може внаслідок
неодносенсове послання на скрижалях
і корумповано традицією слушність
та очевидність запаху і форми
і логосу () його центричности
неначе порожнеча то не форма
а друга пляшка виключає третіх
і що нетрадиційним їм співати
танцюючи () на честь Діоніса

18.01.2008 02:10
© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

danylo_kubai: (Haku_puffs)
Тут, імовірно, мала би бути посвята деяким розкрученим авторам, яких легко надибати у списках зацікавлень української підмножини жж та|або тов. Морісону, але її тут немає :-)

Гальванизуючи покійний рок-н-рол
підстаркуватим від народження верлібром,
між речень пхаючи тринітротолулол
багатогранно — і за кожною з них фол
і, як не витребенька — точно вибрик;

киряючи у ритмі молитов,
роздаючи автографи, як прутні,
за сраку мацати незайману любов,
і бути епатажним знову й знов
та одночасно моднім й незабутнім;

німішати і тихшати і зник,
і як не був, і навіть біль відсутній,
і байдуже, і стисненіш за крик
з яким теперішнє народжує майбутнє…

25.10.2007 05:30
© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)

Вертаючи до питання формалізму, точніше — форми, не можу стриматися від згадки про ідею мікроформатів.

НМХР, в поезії мікрофомат це коли ми беремо якусь формочку і додаємо туди певного формалістичного перчику, наприклад, отак:

книжкоПОчитання

+ В.К.

похмурий день, і на шибках — волога,
пориви вітру хтиво злизують калюжі.
пора іти в реал мочити ноги,
поки книжковий порох душу не подужав.

полиці прозирають корінцями
по стелю, іноді здається, навіть вище —
по дах, по небо з дощовими камінцями —
покарою на шурхотливу грішну тишу.

потрібне не знайти у фоліантах
посмертних одкровень великих метрів —
по парасольках на слизьких пуантах
полинув дощ крізь інтелекту нетрі…

19.09.2007 05:45

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
В журналі [info]joan72  побачив віршик дуже цікавої форми, яку авторка спочатку назвала іберійською, поцупленою в «якогось англійського автора», що згодом елегантно спростувала, отож така схема римування або створена [info]joan72, або заново винайдена нею на правах вєліка. Так от, я, власне не зовсім про те. А про те, що валявся у мене недописаний віршеґ, в такому стані, що викинуть жалко, а дописать — незрозуміло. А тут ця формочка трапилася, вжик — і вуаля:

гуцалка для тих, кому за 30

Роки минають, як раніше тиждні,
свічками опливають друзів лиця,
і вже банальне видається ніжним
на гуцалці для тих, кому за тридцять.

Свічками опливають друзів лиця
в сценічний дим та стробоскопні грози,
що не годиться вжите для годиться,
у спроби надурити власний мозок,

і вже банальне видається ніжним,
вода в чілауті така ж як ти глибока,
і так далеке те, у чому вижив,
і нереально, що воно жорстоке.

На гуцалці для тих, кому за тридцять
можливо бути тільки під наркозом.
Свічками опливають друзів лиця
в сценічний дим та стробоскопні грози…


© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

Profile

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
Данило Кубай(чук)

March 2025

M T W T F S S
     12
3456789
101112131415 16
171819 20212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Apr. 23rd, 2025 04:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios