Данило Кубай(чук)

поки шум голосів в голові
голе гілля вчиняє чар-зіллям
і поки сутеніє мара
гусне в сік телеграмних каналів
що несуть відбиваючи світ
і непотріб і хміль і похмілля
хай триває ця дивна пора
замерзання поміж віддзеркалень

де знаходиш і літери і
ті слова що не скласти з тих літер
ті слова що сказати їх не
що змовчати їх годі і марно
поки шум голосів в голові
крізь сніги щось торочить про літо
заабсурдне тому й помічне
в замерзанні поміж віддзеркалень

поки тишею череп дзвенить
поки місто поранене мірять
фагоцити ремонтних бригад
заплетаючи в струми опалень
свою лють свою круть і свій піт
ці свічки поки тьмяно горять
замерзанням поміж віддзеркалень

порожнечі що часом здаються словами
не здаються не йдуть ані на компроміси
ані геть нависають формують і тиснуть
відчиняючи стіни стуляючи брами

навпаки і навспак і зловісно навмисно
до межі поганяють до втоми і ями
невисловності того що щойно затямив
хай воно і наочне і навіть корисне

як у мові домівка це точно не вдома
із надривом шукати метафор годящих
щоб сказати таке і просте й однозначне

ці прозори між слів ці провалля ці пащі
і бездонні й ковтючі й прозорі неначе
всюдисущі тотальні стійкі нерухомі

суворому монотеїстові
в пустелі
помислюваного одним континуума
важко не рахувати
дні своїх мандрів
луни своїх кроків
тим більш що
кірамен катібін
все те теж підрахують
запишуть
а надто зорі над
тими днями
тими лунами
їх затиханнями

важко не називати деякі з них
вирішальними днями
фекда дубхе мегрез мерак
важливими кроками
ритуально повторюючи
про єдиного
і відсутність інших
звати ніжно
бетельгейзе мейса беллатрікс
я прийду до мети
звати лагідно
мінтака альнілам альнітак
саїф рігель
облишеність
спроб
називати ім'ям якимсь кожну
навіть упізнаючи
кожну кожну
бо літери літ
і сузір'я
зим

суворому монотеїстові
конструйовні ієрархії
посланців атрибутів
аби все таки
оперувати множинами
помислюваного одним
одним як оркестр
джабраїл на вокалі
микаїл на сінтах (що то вітер то дощ)
азраїл на басу (бас хапає за душу)
ісрафіл із сурмою
чека час вступити
на соло

це як в пустелі дзеркала
і фотопластинки
однина чумацького шляху
розпадається на множини
рахувати які
не є актом зневіри
коли належно славиш одного
як янголи муккарабун
безперервно

і як ранок
топить нотки зірок
у сліпучому реві одної

якщо ревно ішов
суворий монотеїст
зустрічає мункара й накіра
і балакає з ними
як за чаєм

і соло вступа
і заходить на коду

сотапанна-рондо

те саме я не упірне в потік
і неможливо з нього знепірнутись
ловив і не спіймав тікав не втік
те саме я не упірне в потік
що геть уносить все до чого звик
така потоків функція і сутність
те саме я не упірне в потік
і неможливо з нього знепірнутись

сакадагамін-рондо

чи є повторенням один останній раз
освідчення в останньому коханні
дізнатися таки останній шанс
чи є повторенням один останній раз
чи час цінуєш коли втратив час
аби пізнати й вкарбувати в пам'ять
чи є повторенням один останній раз
освідчення в останньому коханні

анагамін-рондо

піти й прийти щоб обійтися без
подробиць цих вагань і цих борюкань
за цей абсурд за цей патогенез
піти й прийти щоб обійтися без
мовчань і пришелепкуватих тез
які навіщось прибивають руки
піти й прийти щоб обійтися без
подробиць цих вагань і цих борюкань

архат-рондо

верне зима вернуть весна і літо
нема кому вертати в воротті
попри повітря листяні кульбіти
верне зима вернуть весна і літо
та тільки осінь здатна розрізнити
які плоди призрілись у житті
верне зима вернуть весна і літо
нема кому вертати в воротті

0.0072973525643(11)

рондо тонкої структури антропності

антропність всесвіту й зумовленість людини
якщо у логіку та сама невникненна
всесвітня однина осяжно незбагненна
саме такими робить всі частини
одне число одна стотридцятьсьома
наближено безрозмірно вагома
антропність всесвіту й зумовленість людини
перебіг всіх відомих феноменів
не був би отаким як після коми
хоча б півцифри деміург замінить
одразу зникне знане і знайоме
і буде неможлива і шалена
антропність всесвіту й зумовленість людини

«що за перець був з тобою вчора?»

інколи тривалий час
про який соціально прийнятно
казати з перебільшенням все життя
не боячись накликати
як би кумедно
це не

так от інколи помічаєш щось
надійно сховане навидноті
як той факт що паприка
в купі з чілі і ще багато ким
званим «перцем»
має з чорним перцем
спільного
звичайно більше ніж
море та свині з морською свинкою
адже і паприка і чорний перець
обоє покритонасінні рослини
але евдикоти і магноліїди це дуже далеко

паприка має більше спільного з картоплею
чи помідором
ніж із чорним перцем

тож дивлячись на поличку зі спеціями
де обоє перці і поруч
і в деяких пакуночках мішані між собою
на вербально-смакових підставах

усвідомлюю
консервоване сонце
більш реалістичний образ
за болгарський перець

одяг зі слів
робить одним далеке
майже як любов
і його відсутність

одяг з оболонки бомби (куртка)
звичайної вибухівки (блузка і джинси)
належної чистоти та концентрації плутонія (труси)
робить сховане там
на кілька митей
справді подібним до сонця
більше
ніж
коли кажеш сонечко
на іншу людину
хоча інша людина має значно більше спільного
з паприкою
аніж