danylo_kubai: (усмішка)

популярність п’ятничних вечорів
серед твоїх друзів
приблизно така ж
як і в середньому по популяції
тобто скоріше висока
аніж зникома
і власне з яких би то див
тобі і твоєму колу
з натовпу вирізнятися
чимось крім частовідвідуваних урлів
набору втулок у вогнелисі чи хромі
вмісту мультимедійних потоків
пошановуваних сортів тютюну та пива
часу коли нарешті опинишся вдома
і може декількох ключових слів
що цілком імовірно можливо й важливо
та не надто впадає до ока
щойноотпоробітніх передчувачів вихідних
чий хтикий хідниками похід
не по видива і не по хліб
і не по воду
раз-у-раз нарізаючись
після роботи як слід
відчувати причетність
до щасть трудового народу
 

© Данило Кубай. Автор дозволяє поширення точних копій цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)



з віком —
звикнеш
і біль відійде
:
шкіра корою стає
а думки жолудями
що не надто здіймає IQ
над IQ булим досі
.
зараз буде про досвід

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)

Як відомо, ніщо не забиває цвяхи так, як мікроскоп, і ніщо не зрівняти з технікою видалення гландів ректально. Мови розмічування і приклади їх застосування дають пересвідчитися в цьому не гірше за податкове законодавство чи діяльність поцкомісії по боротьбі з мораллю.

Приклад перший,
самодескриптивний і дуже життєвий.
Нумерування рівнів ієрархії в структурі документа

Щойно, збираючись створити заголовочок в кошерний спосіб, я зіткнувся з логічною проблемою — в HTML не один, а стопіццод шість різних елементів для цього (<H1>, <H2>, <H3>, <H4>, <H5> і <H6>), і, за задумом (слово, неймовірно цинічне в цьому контексті) вони потрібні для різних рівнів ієрархії в складноорганізованому документі. Якщо мати за документа цей допис, заголовок має бути другого рівня (першим буде його назва). Якщо мати за документа глагне цього бложека, то, скоріш за все — третього. А може й четвертого, якщо назва бложека згори — першого, заголовочок трошки нижче — другого, а сабджі дописів, відповідно, третього. Щоправда, почитавши вихідняк сторінки, ми дізнаємося, що він має бути першого рівня, бо насправді™ ані назва бложека, ні заголовки стрічок у бложеку, ані сабджі дописів заголовками не є взагалі, це просто текст, побитий div’ами та span’ами, які нагнуто стилями.

Така нелегка реальність ніби промовляє: «Грабь! Убивай! Не розмічуй текст правильно, %username%!»

А на іншій справді, позаяк сама структура розміченого якимося ОУН-УПА SGML-XML тексту — дерево, для скільки-треба-рівневої ієрархічної структури заголовків більше ніж досить 2 (двох) елементів:

  • розділ (<SECTION> чи (не в HTML, зрозуміло що) <DIV>)
  • заголовок (<H> чи (не в HTML, зрозуміло що) <HEAD>)

позаяк вкладенням розділів у розділи рівні ієрархії створюються у будь-якій потрібній кількості, пересуваючи розділ із підрозділами в ієрархії розділів, водночас коректно міняєш місце в ієрархії всіх його заголовків, а головне — авторові нема потреби їх рахувати.

Але. Навіть у мові розмічування TEI, де є елементи відповідної семантики <DIV> та <HEAD>для чогось незнано важливого наявні і пропіарені в документації, для сумісності з цією діркою в голові <DIV1>, <DIV2>, <DIV3>, <DIV4>, <DIV5>, <DIV6>, <DIV7>.

І це ж не лише у мовах розмічування, а й у стилях редакторів типу ворда й видавничих системах таке щось коїться. І несамовито, шалено нагадує мені

Приклад другий,
феєричний.
Якщо вам смішно — ви розумієте слово з трьох літер XML

«Там, де я працюю, ми тримаємо безліч даних у XML-файлах,» – пише Бен, – «Хоча це не ваші звичайні XML-файли — вони специфічні.» Його колега винайшов наступну техніку (рекомендовану тільки для високофахових XML-програмувальників).


  <rootNode>
    <numberOfAddresses>110</numberOfAddresses>
    <address_1>442 Fake St.</address_1>
    <address_2>61 Main St.</address_2>
    ...
    <address_110>3881 N 4th Ave. #5D</address_110>
  </rootNode>

Бен додає: — «Хоча це означа, що написати XSD схему такого документа неможливо ніяк.»

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
…день, коли чоловічошовіністичні свині™ показують жінкам їхне місце в особливо цинічній та брутальній формі
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
Сьогодні помітив викладеність своєї добірки на «Іншу Літературу», і, зауваживши, що із форматуванням та заголовками там дещо коїться, та припустивши, що виною — нелюбов неканонічних вебмейлів до расово православного вуличного HTML, продублював причіп свого листа до тов. Сергія Пантюка, яким поїхав матеріал, як goooooogle document, про що набухтів коментарем.

І не встиг я дочитати похмурі креативи тов. Вано Крюґера, з яких хотілося би особливо відзначити документальний за сюжетом жах щодо обличчя і вічного вогню й повернутися взад до сторіночки зі своєю публікацією, щоби скопіювати її адресу сюди, як ПЗРК моєї уваги помітило, що процес усунення пошкоджень вже пішов™, та усвідомити, що несталість тексту — одне з того, за що варто любити ті їхні ці наші ці свої власні швидкоплинні інтернети.

А от осадочек остался з форматуванням все (принаймні на поточну мить) лишилося, як було, хоча ну що заважає зкопіпейстити HTML-код, а не текст з недоглядача? До речі, щодо рук, місць, звідки вони ростуть та дурної звички зазирати у вихідняки…
elinks -source http://inlit.com.ua/node/3457 | head -n 6 )
danylo_kubai: (Дракон Скажена Корова)
Якось, вже дорослим, я спробував уявити не на рівні менш-більш заокруглених цифр, а на рівні картинки зі звуками, запахами та тремтінням піджилків те, про що мій дід уникав згадувати -- другу світову. Наприклад, кількасот чотиримоторних бомберів, що спалюють велике місто. Чи сморід поля бою після кількох невдалих атак, вкритого пошматованими тілами, що розкладаються...
Була одна картинка з війни, яку дід згадував часто коли я малий після чергового героїчєського хвільму про війну доколупувався до нього з розпитами. Двоє вбитих, імовірно, застуканих в рукопашній вибухом гранати, що лежать, обійнявшись, наче брати після довгої розлуки і лише рештки форми Вермахту та РККА видають смертельних ворогів.
Відзначаючи річницю завершення війни в Європі, думаю про те, що кожен з мільонів загиблих у тому жахітті -- військових і цивільних, злочинців, героїв і жертв, смоктав пальчика, космонавтуючи в маминому животі, з болем та відчаєм задихався аж до свого першого крику, не давав батькам спати, поки його мучили гази, тримаючись за пальця, робив перші кроки...
Яка перемога, якщо та війна не стала останньою?
danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
мистецтво [чогось там] кажемо про досконале оволодіння чимось. Але мистецтво без чогось давно не про досконале.
А про що? Мені часто здається, що значна частина того, що було мистецтвом, тепер менш-більш спорт. Всі ці топ-тени, конкурси, премії, переможці...
спорт практика виховання досконалости змаганнями чи самознищення в гонитві за рекордом, перемогою? Чи здобування (не лише) адреналінового приходу, форма наркоманії, навіть без допінгів та анаболіків?
наркоманія - страшне соціальне лихо, саме тому неназиване собою в своїх наймасовіших бо легальних алкогольно-нікотинових (і не лише) проявах, що досить назвати явища своїми іменами, без сором'язливих евфемізмів, як стане страшно -- чи спроба сягнути досконалого стану свідомости не надто адекватними методами?
Лихо, НМХР, починається десь поруч з появою поняття "досконалість". Але в ній вся сіль, весь кайф, весь драйв, біль, безвихідь, щастя...
danylo_kubai: (Дракон Скажена Корова)
[info]strongowski 2008-04-04 03:57 pm
кожному своє, да? Я Жадана як прозаїка не читаю.

[info]haydamaka 2008-04-04 04:00 pm
всякому городу свій нрав і права...

[info]induktor 2008-04-04 04:03 pm
І правильно робиш - це геніальний поет світового рівня і другорозрядний прозаїк містечкового.


Як серед меломанів пари поколінь неможливо уникнути обговорення творчости колективу з дескриптивною назвою The Beatless, пофіг про яке інше музло йшлося, серед докволалітературної публіки поточної України нема куди дітися від монументальної постаті тов. Жадана… І ну нема на те ради, що змушує мене взятися за перо побуцати пальцями клаву.

Прозові твори сабджа я за якимось одним винятком ніасіліл патамушта ліньки, та й той, що прочитав, не надто пам’ятаю. З поетичної творчости Сергія знаю напам’ять «Переваги окупаційного режиму» і якось вирізняю ще пару-трійку текстів типу «Пластунки N». Міцно зроблені жаданові тексти, НЯП, римовані; жадановерлібри написані дещо не так міцно, інколи це взагалі просто дженерік текст (багато в чому подібний до тієї прозовини, яку я асіліл) написаний в стовпчик.

З іншого боку, в списках зацікавлень жж-юзвірів слово «Жадан» трапляється на момент, коли я це пишу, 247 разів, а слово «жадан» — 52. Для порівняння, «Забужко» дає 35, а «забужко» 5; «Стронговський» 5, «стронговський» 2, «стронґовський» 7; «поезія» 449, «Поезія» 18… Тобто, для 64% жж-юзерів, що цікавляться поезією, поезія це Жадан.

Тому, погоджуючись з оцінкою [info]induktor’ом Жаданової прози, не можу поділити його ж оцінку Жаданової поезії, яка не може бути об’єктивною, бо я не [info]камера , а жива людина зі своєю особистою історією, в якій тексти Жадана з’явилися далекого 1994-го, і справили добре вжарення. Настільки добре, що подальший розвиток творчости Сергія для мене був скоріше розчаруванням з просвітами ніж спостереженням за становленням «геніального поета світового рівня». НМХР, добрий поет Жадан настільки пафосно крутим не є, більше того, часом мені і не лише мені думається, що найкращим зі свого покоління він здається такій масі народу лише через свою аномальну розкрученість, до якої приклалися деякі представники старшого покоління, з якими Сергій знайшов певну спільну мову. Через що жаданоцентричність, що є добре замаскованою де-що-інш.-центричністю — явищо тимчасове. НМХР, звичайно.

Blogged with the Flock Browser
danylo_kubai: (Haku_puffs)

Червоно-жовто-зелені знамена
Затріпотіли на станції знов,
І до юрби полонених
Сам каліман підійшов.

„Чи куштували вітаннячко з Криму?
Ні? То вважайте усі ви мерці…“
Реґей насвистує смерть перед нима,
По п'ять штрампулин у кожній руці.

Розпаровозив одну за одною,
в кашель вганяючи всіх.
„Як вам даруночок з Криму, герої?“
В відповідь — сміх…

„Що, завтикали, малі розірвани?
Пара напасів — і повний бай-бай?“
Вийшов один і сказав каліману:
„Краще мою підбивай!“

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

Profile

danylo_kubai: self-portrait in quare style (Default)
Данило Кубай(чук)

May 2025

M T W T F S S
   1234
567891011
12 131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 10th, 2025 11:41 am
Powered by Dreamwidth Studios