Коли колись (91, восени, ЯМНЗП) мені закинули бобіну, дещо менше, ніж повністю повну дорзівським лайвом Absolutely Live, мені він, м'яко кажучи, не надто сподобався. Це було щось дооовжелезне, одноманітне; знайомі за альбомами композиції здавалися зробленими і гірше і пафосніш... Я мало того, що не вкурив енергетики цього концертника, мало того, що заніс Doors до списку команд, кращих в студії, ніж на сцені (не надто ганебного, адже бітли, наприклад, в ньому теж), але й став із часом концептуальним дверененависником.
Тепер, коли мій плейшнер вдруге чи втретє за день прокручує цифровані тов. Імеджином із запиленої плити в мрз на 320 кбпс звуки, мені ебсолютлі невтямки, як я міг не доганяти цього драйву, не вхоплювати цього кайфу. Мабуть, був малий і дурний...
Device: Nokia6101/05.22