ілюзія

чому ти повниш моє життя шурхітливими носиками волання реборд на кривих лишаєшся на бетоні душі чорним цілунком тисяч шасі витанцьовуєш фрактали краплинками дощу крізь фонтан пролітаєш вгору білими літерами в терміналі ілюзіє натхнення? чому мені здається що тобі так легко методично заповнювати бланки друкованими літерами займатися абсурдом в обмін на біовиживальні папірці називати зупинку голосно і завчасно підставляти третю щоку після першої і другої набирати символи унікоду шістнадцятковими числами впізнавати друзів дитинства в натовпі пам’ятати дати і смак їхніх днів народження тактовно мовчати про несмак днів їхньої смерти ілюзіє натхнення? чому твоя строфіка здригання мосту під колесами фур твоя ритміка блимання світлодіодів на роутері чому ти знущаєшся з фінансових аналітиків та свідків Єгови що чатують під дверима підземки поки твоє вояцтво зирить із вершечків їхніх вартових башт охороняючи твою вторинність виміняну на молочний коктейль у фастфуді а твої пацифісти змушують мене до верлібру ілюзіє?

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення