чому ти повниш моє життя
шурхітливими носиками
волання реборд на кривих
лишаєшся на бетоні душі
чорним цілунком тисяч шасі
витанцьовуєш фрактали
краплинками дощу крізь фонтан
пролітаєш вгору
білими літерами в терміналі
ілюзіє натхнення?
чому мені здається що тобі так легко
методично заповнювати бланки друкованими літерами
займатися абсурдом в обмін на біовиживальні папірці
називати зупинку голосно і завчасно
підставляти третю щоку після першої і другої
набирати символи унікоду шістнадцятковими числами
впізнавати друзів дитинства в натовпі
пам’ятати дати і смак їхніх днів народження
тактовно мовчати про несмак днів їхньої смерти
ілюзіє натхнення?
чому твоя строфіка
здригання мосту під колесами фур
твоя ритміка
блимання світлодіодів на роутері
чому ти знущаєшся з фінансових аналітиків
та свідків Єгови що чатують під дверима підземки
поки твоє вояцтво зирить із вершечків їхніх вартових башт
охороняючи твою вторинність
виміняну на молочний коктейль у фастфуді
а твої пацифісти змушують мене до верлібру
ілюзіє? |
© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
