Часом приємно згадати старий текст…

[danylo_kubai]

Часом приємно згадати старий текст, особливо неопублікований, надто ж формалістично прикольний (балада начебто…), тим більше, що проредагований згодом, до того ж чимось співзвучний з настроєм теперішнього часу…

Кромлех Я розкажу, як зневажаю світ, а потім — як люблю. За тим — три крапки. Мій Стовнхендж був лише красивий міт, я змішував завершення з початком, зриваючи, як оплески, печатки, і відчуваючи як смак вина весь кромлех, що створили ці нотатки, адже ганьба і справді кам’яна… Повторення повторення повторень, спотворення творіння — гарний жанр, це висихає день в калюжах вчора, в скляній пожежі золотавих хмар, і світ навколо – колобіг примар, і кожне слово досягає дна, як брила, заміняла що вівтар, адже ганьба і справді кам’яна… Я час втрачаю, наче віри хіть, я небо загубив, знайшовши зорі що падають дощем на цей ґраніт, меґалітичні стебла, брили моря. Ти теж стоїш тут, теж вивчаєш морок, і навіть тінь твоя самотня і сумна, бо кромлех пам’яти так само і твй ворог, адже ганьба і справді кам’яна… Ми не пришельці, радше заблукальці, хоч погляд не утримує стіна, але схопили горло Кромлехові пальці, адже ганьба і справді кам’яна… 1990, ред ?

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати і розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення