бути повільним публікатором

[danylo_kubai]

Озираючись, перепереглядаючи (інколи перед видаленням) свої текстові клаптики — публіковані й ні — починаю відчувати, що перехворів на дивну для писучої людини хворобу. Неможливість чітко формулювати думки. І поява цієї хвороби скоріше передувала досвіду використання жжурналів, фейсбуків, дрімів тощо, аніж була результатом цього досвіду.

Сама природа електронного тексту — коли його можна і нескладно редагувати і переписувати — провокує це недоформульовування. Можна ж вернутися пізніше і поправити. Жодна версія не остаточна.

Зустріч цього текстовідчуття з можливістю швидкої публікації та спілкуванням швидких публікаторів — коли хочеться вже поділитися а воно лише починає формулюватися — руйнує і стиль, і думку. Принаймні, такий мій досвід.

А коли такі недодумано-недописані клаптики не радують, замикаєшся і роками прокручуєш стрічку, де різні дописувачі зливаються в шум літероспаду, і поодинокі спроби щось сказати і собі стають дедалі непотрібнішими. І веб-два-ноль стає телевізором, а невдалий швидкий публікатор — читачем швидких публікаторів. По діагоналі. Ковзаючи пальцем по скельцю чи крутячи коліщатко миші.

Тому, вертаючись у цей колись покинутий блог, я хочу зробити його місцем становлення себе повільним публікатором, що формулює думки коли їх вже продумано. І не шукає швидких реакцій. І не поспішає.