Низходження

дощу назустріч сходячи з небес
з морських глибин визбируючи річку
життя свого знаходитися десь

надибуючи себе як пивничку
знаходить бодунами гнаний бевзь
і задуває келих наче свічку

яку дотримати бракує сил
бо протестує тіло задубіле
що як автівку підрізають крила
і вже катма що швидкості що крил

самі світлини тлом де править килим
символізуючи надійний тил
заздалегідь проплачених могил
кого впіймали хай і не ловили

Седмиця

Є цикл тижневий, є у циклі збій.
Береш його за руку, мов дитину,
щось ніжне кажеш, садиш на коліна
і вже він рідний, теплий, не страшний.

На іншій справді схожий він на стіну,
ту скелю, що лупай і себе вбий
марудною безсенсовістю дій,
подобою звитяги і провини.

І суне час, шикуючись по сім,
на місці нив лишаючи пустелі
з імли тисячоліть, і разом з тим

його накульгування вдавані й веселі.
Щораз-у-раз автоматичніш з ним
радіти руху промінців по стелі.

Данило Кубай(чук)