абсолютно нереально щось встигнути…

Вже вкотре помічаю неприкольну закономірність — абсолютно нереально нічого встигнути, принаймні, так, щоб уникнути дедлайну «на позавчора» чи роздратування рідних і близьких з нагоди того, що клацання по клаві заважає художньо тиснути на вухо. При чому, поки йдеш вулицею, все таке просте, зрозуміле, поетапне, реалізовне, а досить взятися до діла, як з'являються інші діла, значно цікавіші чи невідкалдніші…

І, з дня у день міняючи себе на іншого себе, так само не встигаєш реализувати класні ідеї одного себе, поки приходить зовсім другий, з іншими, ще класнішими ідеями…