сонет безсоння для Марини

Я тебе не назву своїм безсонням, бо ти як сон — близька і недосяжна, але настільки бажана і справжня, що розриває спокій кожен спомин, мінливо скреготить по рейках вражень і затихає квіткою в долонях — повсюди сяєш ти, й уваги сонях схиляється в безмежному омажі, і я аж лускаюсь від мрій про тебе, про той прекрасний час, коли ми разом та помічаю, як ясніє небо — болючі шрами довгих хмарних пасем не зовсім те, чого від ранку треба: потрібна тільки ти, кохане щастя.