danylo_kubai: (Default)
зображення вивіски Якобз і борда Ющенка вдалині
danylo_kubai: (Default)

Коли я пишу це, лівий бік мого поля зору має вигляд, схожий на зображене із поправкою на вміст екрану. За вікном — фотографія не передає цього — вікна, тисячі їх. Незаперечних свічок видно менше десятка. Торік було більше.

Вдень бачив спочатку білборд із рекламою свічки пам’яті, а потім — підземний перехід, у якому відімкнули світло, і по ятках горіли свічки. Їх було більше, ніж видно тепер. Хлопчина, що промайнув назустріч, зронив, зиркаючи на свічки, слова: «О, голодомор». Бренд упізнано.

Розжирілі діточки піст-модерну, що мають замість думок пастіш із книжкового пороху різного гатунку, зкріпленого кіновідеожуйкою та притрушеного мемчиками цих наших інтернетиків, ми не здатні уявити собі те, у пам’ять про що можемо, з більшою чи меншою нещирістю, зокрема, і запалювати свічки. І дуже добре, що не здатні, бо рушаючи своєю увагою до інших тем, ми не змушені переступати тіла померлих в переході над коліями Київпаса, як буденно робила того далекого року моя бабуся дорогою на пари.

Тому тепер, коли з пам’яті про одну з найогидніших сторінок нашої багатющої на приємненьке історії зроблено флешмоб на підтримку бренда, мені дивно, чому на моєму підвіконні горить ця свічка і для кого я пишу ці слова.
danylo_kubai: (навушники)
комбіновані в один кадр декілька зображень старенької, що продає квіти в нічній підземці

опущені стомленими повіками
чи гільотинками жалюзі
секунди на які останній потяг
спиняється в тупику
секунди що поглинають тупотіння
квапливих і юних ніг
поки квіти нечутно в’януть
поки кредитні ставки ростуть
намаганням спинити привид
потенційного покупця
намаганням встигнути
поки номінально вчорашній день
папірцями жмаканими замітаючи
тіні подій із сітківки метра́
букетиком ні для кого
потягом у ніде

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

danylo_kubai: (Default)
Модний пітерський художник ХІХ століття, академік Тарас Шевченко навряд чи був талановитішим як поет, аніж як графік-офортист. І (майже) автобіографічну книжку він назвав «Художник». Посмертно його було жорстко запозиціоновано у поета — містичного берегуна нації. Але він принаймні не заперечував своєї текстотворчості, та й на берегуна певні претензії час від часу невозбранно після чарки потроху йняв.

Віднедавна, на жаль, покійний Сергій Кузьминський, (Кузя, DJ Pubert, Qzzaargh) так і залишиться солістом «Братів Гадюкіних», хоча… )
danylo_kubai: (Default)

Як відомо, ніщо не забиває цвяхи так, як мікроскоп, і ніщо не зрівняти з технікою видалення гландів ректально. Мови розмічування і приклади їх застосування дають пересвідчитися в цьому не гірше за податкове законодавство чи діяльність поцкомісії по боротьбі з мораллю.

Приклад перший,
самодескриптивний і дуже життєвий.
Нумерування рівнів ієрархії в структурі документа

Щойно, збираючись створити заголовочок в кошерний спосіб, я зіткнувся з логічною проблемою — в HTML не один, а стопіццод шість різних елементів для цього (<H1>, <H2>, <H3>, <H4>, <H5> і <H6>), і, за задумом (слово, неймовірно цинічне в цьому контексті) вони потрібні для різних рівнів ієрархії в складноорганізованому документі. Якщо мати за документа цей допис, заголовок має бути другого рівня (першим буде його назва). Якщо мати за документа глагне цього бложека, то, скоріш за все — третього. А може й четвертого, якщо назва бложека згори — першого, заголовочок трошки нижче — другого, а сабджі дописів, відповідно, третього. Щоправда, почитавши вихідняк сторінки, ми дізнаємося, що він має бути першого рівня, бо насправді™ ані назва бложека, ні заголовки стрічок у бложеку, ані сабджі дописів заголовками не є взагалі, це просто текст, побитий div’ами та span’ами, які нагнуто стилями.

Така нелегка реальність ніби промовляє: «Грабь! Убивай! Не розмічуй текст правильно, %username%!»

А на іншій справді, позаяк сама структура розміченого якимося ОУН-УПА SGML-XML тексту — дерево, для скільки-треба-рівневої ієрархічної структури заголовків більше ніж досить 2 (двох) елементів:

  • розділ (<SECTION> чи (не в HTML, зрозуміло що) <DIV>)
  • заголовок (<H> чи (не в HTML, зрозуміло що) <HEAD>)

позаяк вкладенням розділів у розділи рівні ієрархії створюються у будь-якій потрібній кількості, пересуваючи розділ із підрозділами в ієрархії розділів, водночас коректно міняєш місце в ієрархії всіх його заголовків, а головне — авторові нема потреби їх рахувати.

Але. Навіть у мові розмічування TEI, де є елементи відповідної семантики <DIV> та <HEAD>для чогось незнано важливого наявні і пропіарені в документації, для сумісності з цією діркою в голові <DIV1>, <DIV2>, <DIV3>, <DIV4>, <DIV5>, <DIV6>, <DIV7>.

І це ж не лише у мовах розмічування, а й у стилях редакторів типу ворда й видавничих системах таке щось коїться. І несамовито, шалено нагадує мені

Приклад другий,
феєричний.
Якщо вам смішно — ви розумієте слово з трьох літер XML

«Там, де я працюю, ми тримаємо безліч даних у XML-файлах,» – пише Бен, – «Хоча це не ваші звичайні XML-файли — вони специфічні.» Його колега винайшов наступну техніку (рекомендовану тільки для високофахових XML-програмувальників).


  <rootNode>
    <numberOfAddresses>110</numberOfAddresses>
    <address_1>442 Fake St.</address_1>
    <address_2>61 Main St.</address_2>
    ...
    <address_110>3881 N 4th Ave. #5D</address_110>
  </rootNode>

Бен додає: — «Хоча це означа, що написати XSD схему такого документа неможливо ніяк.»

danylo_kubai: (Default)

Місяць, повний скалок неба, наче марево чиєсь,
тихо ковзає дахами, світлом ґраток пестить вікна.
Ти спинився серед міста, серед промінців та лез,
і стоятимеш, допоки віра у прийдешнє зникне.

Ранком ти вернеш додому, де ховаєшся від сну,
ніч нову аби зустріти як облуду чи офіру,
серед спалахів трамваїв замасковану весну —
у глибинах божевілля, порохняви та квартири.

Заховатися від Сонця за мурами слів чужих,
і прокинутися вчора — серед олівців і зради,
в телевізорах новини, у кишенях тільки сміх
і півтисячі шляхів залишилося позаду.

Знову час мине нечутно — срібним дзвоником на сході,
ти зупинишся у місті серед скла та самоти,
і помітиш: все так само, бо у ночі є господар —
місяць, повний скалок неба, наче тиша, наче ти.

вересень-жовтень 1990 р. (з книжки «Руни»)

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

Profile

danylo_kubai: (Default)
Данило Кубай

February 2017

M T W T F S S
  12345
6789101112
1314 1516171819
20212223242526
2728     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 06:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios