Jul. 21st, 2015 01:47 am
danylo_kubai: (Ейджент Оранж)

хай морем тиш ударить в вуха ніч
жаби собаки цвіркуни цикади
де шурхіт крил де дизельні рулади
і це для тебе тиша бо мовчиш

як світ довкола не зі слів та речень
сюжетів одкровень та порівнянь
обов’язків справ честі та змагань

він затишно і звично небезпечний
до ніжності безжальний грубо гречний
байдужий до зізнань твоїх і знань

і як ти чуєш звуків вал і радий
що розрізнив його у візерунках тиш
облиш всі образи а тільки шум залиш
і дай йому зливатися в баладу

danylo_kubai: (Default)

покинутих машин псевдоархітектура
червону лінію лама нахабно
аж за бордюром

немов забарикадувати прагне
новобудов бетониво похмуре
лунке й похабне

їм ще багато кальп рости в асфальти
у кабелі пускаючи коріння
поки набута нехіть до блукання
їх поєдна з гранітом та базальтом

ржа до іржи каміння до каміння
до смальти смальта мжичка до туману
провалля до проваль і між проваль тих тануть
покинуті машини

danylo_kubai: (Default)

Низходження

дощу назустріч сходячи з небес
з морських глибин визбируючи річку
життя свого знаходитися десь

надибуючи себе як пивничку
знаходить бодунами гнаний бевзь
і задуває келих наче свічку

яку дотримати бракує сил
бо протестує тіло задубіле
що як автівку підрізають крила
і вже катма що швидкості що крил

самі світлини тлом де править килим
символізуючи надійний тил
заздалегідь проплачених могил
кого впіймали хай і не ловили

Posted via email from kubai's posterous

danylo_kubai: (Haku_puffs)

Сестина сходам до пам'ятника Маґдебурзькому праву

Спека світлом огортає,
на вустах тремтить вогненно
послизаннями на сходах
перекинувшись на вітер,
розкидає тіні бляклі,
затинає в русі місто.

Непролазнішає місто,
вихлоп листя огортає,
водіїв обличчя бляклі,
очі зиркають вогненно —
прагнеться змагати вітер
чи пивасити на сходах,

до Дніпра тінявих сходах,
що пустило в серце місто,
ніжне жало, свіжий вітер,
що крайсхилля огортає,
на «ярмі» блищить вогненно
над фігури стомно-бляклі.

Монументи завжди бляклі,
як розсипані по сходах
скельця зблискують вогненно,
нам засмічуючи місто.
Посмітюшність огортає,
нездоровий, тхнилий вітер.

Хай би все поздув той вітер,
всі ці етикетки бляклі,
все, в що людність огортає
взяте під бухнуть на сходах,
продуковане цим містом,
що жере себе вогненно.

Хочеться ректи вогненно,
а не просто гнати вітер
марно струшуючи місто…
Радощі сумнівно-бляклі,
шепіт парочок на сходах
передсоння огортає.

Сутінки вогненно-бляклі
вітер зкочує по сходах,
тиша місто огортає.

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Default)

Ніщо це сонце у її очах,
спеклись коралі крови на губах.
У світі, де були Шекспір і Бах,
лишилися ненависть, біль та страх.

У кам'яниць підпалених свічках
дитячих мрій килимобомбний прах,
і спроба вижити, і біг, і крах,
і найрідніше тіло на руках.

А хмари — хмари бомберів — зеніт-
них батарей волання в світ
ударні хвилі обривають квіт
з садів — це на чоло її привіт.

Її волосся мов колючий дріт,
а довкруги саме життя горить.

Над Німеччиною, B-17 «Летючі фортеці» з 398 Бомбардувальної групи під час нальоту на Ноймюнстер, 13 квітня 1945.

(copyleft) Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено поширювати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
update
у камрада [livejournal.com profile] _ransom наведена вище фотка викликала музичні асоціації. Насправді, сам цей сонет дуже й дуже навіяний довколамузичним креативом, що свого часу порвав мене страшно й несамовито. «Though there's one motor gone/We can still carry on/Comin' in on a wing and a prayer»
danylo_kubai: (Дракон Скажена Корова)

You're walking.
And you don't always realize it, but you're always falling.
With each step you fall forward slightly.
And then catch yourself from falling.
Over and over, you're falling.
And then catching yourself from falling.
And this is how you can be walking and falling at the same time.

Laurie Anderson

падіння()

пересування()

павза між ними
дужками
траєкторіями
(майже) сенсами
(майже) хвилина (мовчання)
(коли) падіння (невдале)
заколює (тобто — кільцює в коло)
(сенс) існування
до (протоколу)
під час
і після
слів
(та) висновків (мало)

ви
падіння
процедура кроку
вислизання
(з падіння)
(з тут і зараз)

(не) думати (тільки) про це
(забагато мороки)

ти процес
(відколи ми на «ти»)
і коли нам минати
?

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Haku_puffs)

чергуючи катарсиси складами
за метрикою місячного струму
знаходячи обтічні виправдання
цих розмірів () цезур у розмірах
неначе потребують виправдання
мільярдоокі небеса й закони
до того як ввіпхнуть їх на скрижалі
і після того () і може внаслідок
неодносенсове послання на скрижалях
і корумповано традицією слушність
та очевидність запаху і форми
і логосу () його центричности
неначе порожнеча то не форма
а друга пляшка виключає третіх
і що нетрадиційним їм співати
танцюючи () на честь Діоніса

18.01.2008 02:10
© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

danylo_kubai: (Haku_puffs)
Тут, імовірно, мала би бути посвята деяким розкрученим авторам, яких легко надибати у списках зацікавлень української підмножини жж та|або тов. Морісону, але її тут немає :-)

Гальванизуючи покійний рок-н-рол
підстаркуватим від народження верлібром,
між речень пхаючи тринітротолулол
багатогранно — і за кожною з них фол
і, як не витребенька — точно вибрик;

киряючи у ритмі молитов,
роздаючи автографи, як прутні,
за сраку мацати незайману любов,
і бути епатажним знову й знов
та одночасно моднім й незабутнім;

німішати і тихшати і зник,
і як не був, і навіть біль відсутній,
і байдуже, і стисненіш за крик
з яким теперішнє народжує майбутнє…

25.10.2007 05:30
© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Default)

Вертаючи до питання формалізму, точніше — форми, не можу стриматися від згадки про ідею мікроформатів.

НМХР, в поезії мікрофомат це коли ми беремо якусь формочку і додаємо туди певного формалістичного перчику, наприклад, отак:

книжкоПОчитання

+ В.К.

похмурий день, і на шибках — волога,
пориви вітру хтиво злизують калюжі.
пора іти в реал мочити ноги,
поки книжковий порох душу не подужав.

полиці прозирають корінцями
по стелю, іноді здається, навіть вище —
по дах, по небо з дощовими камінцями —
покарою на шурхотливу грішну тишу.

потрібне не знайти у фоліантах
посмертних одкровень великих метрів —
по парасольках на слизьких пуантах
полинув дощ крізь інтелекту нетрі…

19.09.2007 05:45

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення

danylo_kubai: (Default)
В журналі [info]joan72  побачив віршик дуже цікавої форми, яку авторка спочатку назвала іберійською, поцупленою в «якогось англійського автора», що згодом елегантно спростувала, отож така схема римування або створена [info]joan72, або заново винайдена нею на правах вєліка. Так от, я, власне не зовсім про те. А про те, що валявся у мене недописаний віршеґ, в такому стані, що викинуть жалко, а дописать — незрозуміло. А тут ця формочка трапилася, вжик — і вуаля:

гуцалка для тих, кому за 30

Роки минають, як раніше тиждні,
свічками опливають друзів лиця,
і вже банальне видається ніжним
на гуцалці для тих, кому за тридцять.

Свічками опливають друзів лиця
в сценічний дим та стробоскопні грози,
що не годиться вжите для годиться,
у спроби надурити власний мозок,

і вже банальне видається ніжним,
вода в чілауті така ж як ти глибока,
і так далеке те, у чому вижив,
і нереально, що воно жорстоке.

На гуцалці для тих, кому за тридцять
можливо бути тільки під наркозом.
Свічками опливають друзів лиця
в сценічний дим та стробоскопні грози…


© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Default)

У спогадах життя коротше, аніж пам’ять,
в якій минуча мить триває крізь роки,
і згадки про таке — лункі порожні храми,
присвячені богам, яким не стати нами,
тим більше навпаки.

Покручені стежки, якими нам блукалось,
де загубились ми і де не ми знайшлись,
в ті храми не ведуть. То нащо цей аналіз,
навіщо це усе пригадувати зараз
тим більше ще колись?

Ключами PGP не відчинити брами,
а нескінченний цикл — то ще не вороття,
не записати все, що щойно півзатямив,
і нащо тим усім обтяжувати пам'ять,
тим більше забуття?

Бо що було і знов вертає ув уяві —
минулося як дощ в тепло слідів вперіщив,
а смерти там нема, ні волі, ані слави,
і чим вони значущіш та цікавіш —
тим більше…

© Данило Кубай. Автор дозволяє необмежено розповсюджувати точні копії цього тексту за умови збереження цього повідомлення
danylo_kubai: (Default)

Уфф, от я і дописав цикл «Дискретизація». Деякі з його текстів вже з’являлися в цьому журналі, навіть от щойно :-), але, гадаю, оскільки цю штуку варто сприймати як одне ціле, хай побудуть в журналі в двох місцях…

  1. неперервність  )
  2. очі-камери  )
  3. поки не почалось  )
  4. вікна оху  )
  5. транспорт і осінь  )
  6. достроково-умовне щастя  )
  7. змужніння нації  )
  8. сумирна злагода  )
  9. торжки та яруги  )
  10. широкий овид  )
  11. руїна  )
  12. ліфти  )
  13. Гарик Поттер  )
  14. пророк  )
  15. нудотики-хаус  )
  16. мозкове програмове забезпечення  )
  17. ода дискретизації  )
© )

Profile

danylo_kubai: (Default)
Данило Кубай

February 2017

M T W T F S S
  12345
6789101112
1314 1516171819
20212223242526
2728     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:56 am
Powered by Dreamwidth Studios